У дитячому садку зростаюча особистість установлює систематичні зв'язки з дорослими і однолітками за межами своєї сім'ї, залучається до різних видів діяльності, оволодіває системою цінностей.

    Група дитячого садка має два основних джерела впливу — це вихователь і самі діти.

     Вихователь виступає насамперед джерелом пізнавальної інформації для дитини, моральних вимог, турботи про неї, підтримки і підкріплення її дій та вчинків. Приходить на допомогу, виявляє радість або занепокоєння з приводу її досягнень чи невдач.

     Дитяча група — важливий чинник соціалізації зростаючої особистості. Вплив однолітка на дитину не менш значущий за роль дорослого у становленні малюка. Зокрема, зверніть увагу, як неоднаково реагує дитина на одне й те саме зауваження і за змістом, і за інтонацією, залежно від того, хто його висловлює — дорослий чи одноліток. За словами польського психолога Кемпінські, малюк зростає у двох площинах: майже вертикальній, де, з одного боку, перебуває недосяжний напівбог — Дорослий, і в горизонтальній площині, де, з другого боку — він рівноправний партнер-одноліток. Дитячий садок. Для чого він?

      Незамінний вплив дитячого садка на самостійну активність дошкільника. Якщо сім'я опікується малюком, то дитячий садок значно більше довіряє йому, надає можливість виявляти власну ініціативу, незалежність, критичність.

    Спілкування з дитиною вдома має низку особливостей. І найперше — це абсолютне розуміння батьками жестової мови дитини. За протягнутою дитячою рукою і певним відповідно інтонованим вигуком «У-у!» чи «М-м!» батьки чітко бачать потребу малюка і задовольняють її цілком. Наразі дитина росте з абсолютною впевненістю, що її розуміють. А мамині нарікання на те, що 1,5—2,5-річний малюк майже не говорить, розбиваються об її ж власну готовність зрозуміти свою дитину. Натомість спілкування дитини з вихователями вимагає від неї висловлення своїх бажань, потреб, невдоволення, ставлення до предметів, подій та людей за допомогою слів. Тому постійне спілкування з вихователями і однолітками сприяє розвитку в неї мовлення — важливого засобу взаємодії, основи соціальної поведінки. Щодень дитина удосконалює вміння висловлюватись грамотно, чітко, зрозуміло, виразно, вправляється у вияві мовленнєвих і комунікативних здібностей, засвоює визнані в групі норми поведінки.

     Отже, головна перевага дошкільного навчального закладу — це можливість дитини щоденно повноцінно вільно спілкуватися з однолітками! В іграх з дітьми свого віку закладаються основи взаємодії з людьми, розвиваються вміння діяти разом, розуміти інших, допомагати і співчувати їм. Режим дня і дисципліна теж належать до переваг дитячого садка. Усі діти насправді дуже люблять порядок і режим, це батьки привчають їх до вільного плавання». Та й щоденні гарячі сніданки і обіди без домашнього печива, цукерок, сухариків з гамбургерами і жуйками підуть дитині лише на користь. Не секрет, що мами вельми рано привчають малят до фаст-фуду. Окрім цього, дитина, що пройшла через дитячий садок, легше адаптується до шкільного навчання, більше пристосована до умов навчання в школі, зокрема таких:

• працювати в групі, тобто в одному темпі, заданому дорослим;

• працювати за інструкцією дорослого;

• прийняти узагальнене ім'я «діти» і реагувати на нього;

• вміти налагоджувати стосунки з однолітками і дорослими тощо. Дошкільник, що йде у 1-й клас, оминаючи садок, частіше потерпає від зовнішньо заданих вимог до нього, його діяльності.

     Любов батьківська — почуття дорогоцінне, але воно не може замінити собою педагогічного вміння і педагогічної підготовки, якої почасти батьки позбавлені.

Сучасні батьки стикаються з безліччю переживань, щодня намагаючись відповісти на питання: якою виросте їх дитина, що їм робити, щоб не травмувати її психіку? Пропонуємо 8 тез психолога Людмили Петрановської, які допоможуть впоратися з роллю свідомих батьків.

З розвитком психології, психіатрії стало зрозуміло – те, як батьки будують стосунки з дітьми, здійснює на них (дітей) дуже сильний вплив. Прийшло усвідомлення, що дитину треба приймати, розуміти, потрібно йти назустріч її потребам. Але зворотний бік усвідомлення – фетишизація теорії прихильності, через яку батьки перебувають в постійному страху сказати щось не так, травмувати дітей, недолюбити, не зовсім зрозуміти, недоприйняти. Цей стан психолог називає «батьківський невроз» – ситуація, коли один з батьків думає про дитину, про проблеми з дитиною, про її поведінку, розвиток набагато більше, ніж про себе самого, про свої інтереси і потреби.

«Не треба ламати і переробляти себе», – радить Петрановська.

В голові багатьох батьків сильна ідея боротьби з дитиною, вважає психолог. Вони часто використовують термінологію боротьби, протистояння, коли говорять про виховання дітей: «Дитина робить те-то і те-то. Як з цим боротися? » або «Дитина не робить того і того. Ми з цим боремося, але нічого не виходить! » Психолог радить батькам припинити воювати з дитиною це безглуздо і свідчить про безпорадність. «Вона ж ваша дитина і любить вас усім серцем», – пише вона. – Якщо відчуваєте, що загрузли в боротьбі, саме час – перелізти через барикаду і стати поруч з дитиною ».

Принципи «завжди», «ніколи», «ні в якому разі», на думку Петрановської, говорять про відсутність контакту з дитиною і невпевненості батьків в своїх силах. «Якщо ми впевнені в собі як батьки – ми розуміємо, що розберемося. Коли ми не впевнені в собі – не впевнені, що розберемося, тому встановлюємо жорсткі правила », – пояснює вона. В цьому випадку психолог радить «більше прислухатися до себе, бути більше в контакті з собою, не намагатися слідувати жорстким рецептами, а відштовхуватися від ситуації», щоб відчути себе комфортно в ролі батька.

«Прийняття дитини – це робота, яку батьки роблять все життя», – запевняє Петрановська. За її словами, діти чітко вираховують ту сферу, яку батьки в них не приймають і «видають» саме це. «Прийняття дитини з усіма її особливостями – це не про те, що потрібно завжди їй все дозволяти, з усім, що вона говорить, погоджуватися, а про те, що ми повинні її приймати такою, як вона є», – пише психолог.

Щоб простіше приймати своїх дітей, дуже важливо бути в контакті з собою і приймати себе, вважає психолог. Власні незадоволені потреби викликають невиправдані очікування від дітей. «Якщо ви мрієте про щось, що вам ніхто не давав, зробіть це для себе! А своїй дитині дозвольте бути до цього байдужим », – радить Петрановська.

У дитини є право не хотіти: не хотіти робити уроки, не хотіти ходити в нудну школу – це нормально. Краща тактика для батьків, на думку психолога, в цьому випадку – не намагатися мотивувати дитину, а приєднатися до неї. «Наприклад, розповісти, як ви самі справляєтеся зі справами, які робити не хочеться», – пише вона. – Або дати щось смачненьке, щоб підсолодити пігулку ».

Батьки часто незадоволені, що їхні діти, на яких покладено стільки очікувань, нічого не хочуть, і самовіддано починають водити їх на розвиваючі заняття, уроки іноземних мов, шахи. Психолог радить «перестати стрибати» навколо дитини – в знак протесту вона може відмовитися взагалі від усіх вимог. «Так проявляється її відмова жити за вашими правилами. Коли ви намагаєтеся підняти дитину з дивану, ви – активний початок, ви – джерело всіх мотивацій, бажань, рішень. Чим більше ви навколо неї стрибаєте, тим більше вона закривається. Потрібно просто відійти, сказати: “Це твоє життя, ти живеш його, як хочеш, якщо що – клич” », – пише вона.

Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.

До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі.Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.

3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.

4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.

5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.

6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.

8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.

9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами.Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.

11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».

14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.

15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.

1.     Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.
Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

2.     Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
Якщо уникнути заборони не вдалося:

3.     Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

4.     Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.

5.     Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

6.     Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

7.     Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.

8.     Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.